Ресурси у допомогу в ці важкі дні війни...

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!

Олег Романчук
від імені команд «Кола сім’ї», УІКПТ та ІПЗ УКУ

Психологиня Лідія Боженко розповідає, що оскільки варіантів надзвичайних ситуацій є багато, варто дитині завжди говорити правду, але без паніки та надмірних емоцій. 

"Що б це не було (чи повідомлення про замінування, чи звук сирени, чи просто обговорення теми війни), єдиний принцип – це говорити правду. Не треба ніколи нічого приховувати чи ще гірше – вигадувати. Варто правильно підібрати слова, які будуть зрозумілі дитині відповідно до її вікового розвитку.

Найкращий варіант – якщо говорити з дітьми про війну будуть батьки. Але звичайно, що школа чи садок також не може бути осторонь. Якщо йдеться про зовсім маленьких дітей, дошкільнят, то до них добре доводити інформацію через казки. Є достатньо багато казок, які стосуються теми безпеки, не лише питання війни", – пояснює Лідія Боженко. 

Вона розповідає, що навіть на прикладі найпростішої казки "Коза-дереза" можна пояснити дитині, наскільки небезпечно є пускати чужого у свою домівку.

Окрім того, схожі історії можна моделювати самим батькам. Головне – має бути навчальне спрямування. 

Психологиня радить пограти в ігри, де розіграти історії, як поводитися кожен з героїв. Що варто в цій історії робити й до кого звертатись.

Дітям з першого класу можна говорити, що батьки до всього готові, якщо скажімо збирають "тривожну валізу".  Можуть пояснити дитині, що все необхідне мають на будь-який випадок. Нагадати, що поряд є укриття і там можна сховатись. 

Стосовно старших діток, то Лідія Боженко наголошує, що у великому потоці інформації навряд чи діти зможуть розібратись, адже цього зробити часто не можуть навіть дорослі. Тому треба пояснити дітям, що краще підійти до дорослих і розпитати, скажімо: "Я прочитав це, поясніть про що йдеться? Чи можна цьому вірити чи ні?".

Психологиня каже, що саме батькам треба в першу чергу фільтрувати новини, які вони черпають з інтернет-простору і правильно визначати, з яких джерел вони беруть відповідну інформацію – аби транслювати дітям лише офіційну і перевірену інформацію.

"Про війну говорити треба. Варто звертатись до історії й казати про те, що Україна у своїй історії вже пережила низку воєн. Можна розповідати спогади родичів. Такі життєві історії дітей можуть заспокоїти. Пояснювати, що такі ситуації стаються, і так буває, що хтось на когось нападає. 

Дуже важливо батькам контролювати свій емоційний стан. Коли хтось не може стримати своїх емоцій, хай краще інші особи з сім'ї пояснять усю ситуацію. 

Але це не має бути катастрофізація, що "все погано". Це мають бути чіткі правила поведінки. Важливо дитині пояснити, що у такій ситуації маємо бути більш обережними, ніж зазвичай. 

Треба нагадувати, що не можна піднімати нічого на вулиці – незнайомі речі, навіть якщо ці речі залишені в класі, чи діти їх знайшли на подвір'ї школи, чи в туалеті. Натомість потрібно обов'язково повідомити дорослим, чи підійти до охоронця і сказати про те, що побачили. Аби вони самі не були до предмета будь-якого незрозумілого безпосередньо близько, не брали його руками".